“–ќя




ћи помрем не в ѕариж≥...
       Ќаталка Ѕ≥лоцерк≥вець


0

ћи помрем не в ѕариж≥ Ц його ≥ще довго не буде.
ўо ж, ус≥ ми загубимось знову у р≥дн≥й земл≥,
ўоб при зустр≥ч≥ знову в≥д болю нам стиснуло груди,
≤ згадалас¤ спалена “ро¤, мости й корабл≥,

ўоб ¤вилас¤ т≥нь прапоета ≥ впала полуда
” той день, ¤к згубилас¤ “ро¤ в ≥мл≥ ≥ зол≥.
≤ дороги вперед не знайти, а назад Ц не забути,
¬она в тебе ув≥йде й застр¤гне, немов у смол≥.

≤ на поп≥л, на сонце, на меч, на ањдових крук≥в
ћи помолимось ревно ≥ разом в≥зьмемось за руки,
≤ ударить рука молода у старий тулумбас,

≤ ти ладен померти, аби розпочати все знову,
“а х≥ба тод≥ в≥рили ми у б≥ду полинову,
ѕеред тим, ¤к в≥трами г≥ркими розв≥¤ло нас.



1

ћи помрем не в ѕариж≥ Ц його ≥ще довго не буде.
…ому Ї лиш ≥мТ¤, та ≥ те ≥ще носить ѕар≥с.
ћи Ц загублена “ро¤, ≥ поп≥л притиснув нам груди,
≤ наш голос упав п≥д серпом ≥ уже не прор≥с.

¬≥д “рип≥лл¤ до третього –иму Ц т≥нь наша усюди,
ƒе немов бойову кол≥сницю ладнаЇ роб≥тник св≥й в≥з,
≤ тро¤нського коника вже запр¤гли йому люди,
≤ л¤гаЇ полин ≥ кривавник у сл≥д в≥д кол≥с,

¬≥н не раз перетне за житт¤ т≥ тро¤нов≥ тропи,
ўо долон≥ змережили нам ≥з час≥в предпотопних,
≤, ¤к л≥н≥њ дол≥, згубились в ≥мл≥ ≥ зол≥.

≤ згадаЇ роб≥тник, ¤к виорав стр≥ли ≥ луки,
≤ з≥тхне, розгл¤даючи пильно натруджен≥ руки:
ўо ж, ус≥ ми загубимось знову у р≥дн≥й земл≥.



2

ўо ж, ус≥ ми загубимось знову у р≥дн≥й земл≥.
÷е так просто, ¤к вкрасти ≥ втратити знову ™лену,
ќзирнутись, а вже вона ген на чуж≥м корабл≥.
… твоЇ щаст¤ раптово з≥рвуть, ще незр≥ле й зелене,

≤ розважать ним тр≥йко богинь чи здадуть за рубл≥.
ѕот≥м згл¤нутьс¤ трохи (хвала вам, всевишн≥) на мене
… подарують нам зустр≥ч миттЇву Ц одну на сто л≥т.
—еред ринку, де крам св≥й розклали жиди ≥ в≥рмени,

ћи з≥ткнемось у натовп≥ ≥ скамТ¤н≥Їм на мить,
≤ опустимо оч≥, ≥ враз Ц заболить, заболить...
¬ запальничц≥ об крем≥нь ударить тро¤нська спокута,

¬родить ≥скру ≥ плом≥нь ≥ димом нервово-г≥рким
”в≥йде у леген≥, ≥ ми роз≥йдемось за тим,
ўоб при зустр≥ч≥ знову в≥д болю нам стиснуло груди.



3

ўоб при зустр≥ч≥ знову в≥д болю нам стиснуло груди,
ўоб завчасно не зжерли даремним себе ка¤тт¤м,
≤ щоб запанували вже ми, а не зайди й приблуди,
≤ за це ми п≥дн≥мемо чаш≥ й назвемо житт¤м.

≤ запрагнем його, ¤к ми прагнемо млосно отрути,
ўо даруЇ нам ж≥нка Ц св≥й шал ≥ за ним забутт¤.
ћи запрагнем житт¤ ≥, здаЇтьс¤, його не убуде,
“а вже кинуто жереб, ≥ богов≥ Ц бог лиш судд¤.

≤ один, що назвавс¤ јх≥ллом, п≥дн¤вс¤ з-за столу
Ќа другого, що √ектором звали вс≥ друз≥ довкола,
≤ зм≥шалис¤ кров ≥ червоне вино на стол≥,

≤ вродивсь древн≥й гн≥в ≥ дозр≥в, мов дозр≥ли гранати,
… скоро мертв≥ за звичкою стали мерц≥в об≥ймати,
≤ згадалас¤ спалена “ро¤, мости й корабл≥.



4

≤ згадалас¤ спалена “ро¤, мости й корабл≥,
ўо ладнали в дитинств≥ колись ≥з кори ≥ паперу
≤ пускали на воду, ≥ б≥гли весел≥ й мал≥
«а водою туди, де без нас почали нашу еру,

ƒе вже встигли вродитись вожд≥, гетьмани й корол≥,
ƒе вже присмак похм≥лл¤, вакханки й гетери,
ƒе згубилас¤ “ро¤ у с≥р≥й, мов поп≥л, р≥лл≥,
≤ кульгають граками по полю безок≥ гомери.

≤ н≥¤к не зТ¤сують, за ким же насправд≥ ≥з них
Ѕились с≥м город≥в, ≥ вони люто лупл¤ть п≥д дих,
¬ибиваючи дух ≥ визнанн¤, щоб в лаврах заснути,

ўоб схилились до н≥г город≥в с≥м по с≥м,
≤ богам оф≥рують п≥сн¤ми ≥ мол¤тьс¤ њм,
ўоб ¤вилас¤ т≥нь прапоета ≥ впала полуда.



5

ўоб ¤вилас¤ т≥нь прапоета ≥ впала полуда,
≤ узр≥ли, о “роЇ, уже за курганом Їси!
¬ р≥знотравТ¤ по груди, в дух зела, Ївшану ≥ рути
ћи ув≥йдем ≥ рушим, збиваючи крапл≥ роси,

Ќа вершечок могили Ц чому би на н≥й нам не бути,
 оли чути з глибин так≥ схож≥ на наш голоси,
ўо √ефестом кривим до хиткоњ стеблини прикут≥,
≤ ¤к схлипне один, то ураз заголос¤ть ус≥.

≤ м≥ж них ≥ тв≥й плач, јндромахо, на т≥м заборол≥,
ƒе ти квилиш за ладом з розпуки ≥ древнього болю,
≤ до сонц¤, до в≥тру своњ посилаЇш жал≥,

як згадаЇш дит¤, що вжахнулос¤ к≥нськоњ гриви
Ќа шолом≥ у батька ≥ з рук виривалось л¤кливо
” той день, ¤к згубилас¤ “ро¤ в ≥мл≥ ≥ зол≥.



6

” той день, ¤к згубилас¤ “ро¤ в ≥мл≥ ≥ зол≥,
ћи цей св≥т у¤вили без себе, без нашого т≥ла,
ƒе лишилис¤ вс≥ Ц наш≥ друз≥, кати, корол≥,
’то заплакав ≥ т≥, кому вс≥ ми без жодного д≥ла,

Ѕезхребетн≥, шален≥, пихат≥, слизьк≥ ≥ гнил≥,
ўо вчепитись за гостре житт¤, ¤к за лезо, зум≥ли,
≤ дали генофонд, генокод Ц одиниц≥ й нул≥ Ц
≤з ¤кого сплели нам в≥нки на ще св≥ж≥ могили.

≤ в≥д тебе вноч≥ чужа т≥нь на п≥длогу впаде,
≤ п≥д≥йде до дзеркала й сумно спитаЇ: ми де?
≤ себе ти в≥дчуЇш нав≥ки до нењ прикутим.

¬она л¤же на тебе, мов батько на плеч≥ ≈не¤,
≤ ти вийдеш у поле, за браму, ≥ станеш там Ц де ¤?
≤ дороги вперед не знайти, а назад Ц не забути.



7

≤ дороги вперед не знайти, а назад Ц не забути.
≤ ми ходим по колу й виходимо знов до води,
ЌабираЇм в шоломи њњ разом з лист¤м цикути
≤ пТЇмо ¤к можлив≥сть, ¤к шанс ≥ ¤к спос≥б ≥ти.

≤ спалахують в неб≥ грифони, горгони, гаруди,
≤ несуть, ≥ несуть на ¤сному крил≥ до мети.
ј за те, що клюють нам в дороз≥ печ≥нку ≥ груди,
¬они прос¤ть пардону, стираючи кров з бороди.

≤ коли до мети вже лишитьс¤ п≥вдоторку, -кроку,
¬раз в≥ддастьс¤ другому розпусно, облудно, жорстоко
“а, заради ¤коњ кривав≥ зривав мозол≥.

≤ шалений ј¤кс завируЇ, скипить в твоњх жилах,
√остра сталь, що недавно на кров≥ чуж≥й ворожила, Ц
¬она в тебе ув≥йде й застр¤гне, немов у смол≥.



8

¬она в тебе ув≥йде й застр¤гне, немов у смол≥,
≤ залишитьс¤ сутн≥стю, сполохом, спогадом, словом,
як ми коней купали в —камандр≥, у —т≥кс≥, в —ул≥
ѕеред тим, ¤к в≥дв≥¤ли нас, мов зерно в≥д полови,

ћов пов≥тр¤ забрали у крил, ≥ т≥ла у гол≥в,
≤ в≥двагу у мужа, що вийшов на доблесн≥ лови,
≤ узр≥в амазонку, богиню, царицю цар≥в,
≤ не встиг п≥днести њй ц≥лунку, чи скарбу, обнови,

Ѕо уже наточив њњ кр≥вц≥. ≤ холод з≥ниць
Ќе його уже ловить, а чорних ањдових птиць.
Ќу а в≥н задихну... задихнувсь в≥д солодкоњ муки

Ќедоречного щаст¤, що схоже було на любов,
≤ на саван Ц вес≥льний дарунок Ц обнову з обнов,
≤ на поп≥л, на сонце, на меч, на ањдових крук≥в.



9

≤ на поп≥л, на сонце, на меч, на ањдових крук≥в
ћи молились п≥д ст≥нами “роњ ≥ падали ниць,
≤ п≥дводились гордо й син≥в п≥дн≥мали на руки,
≤ привчали до лука, меча й бойових кол≥сниць,

¬икладаючи правду ≥ честь Ц ц≥ нехитр≥ науки,
ўо ≥ в темну годину ¤сн≥ш≥ ¤сних блискавиць,
≤ м≥цн≥ш≥ меча ≥ гнучк≥ш≥ тро¤нського лука.
≤ ми в цьому вбачали свою ≥ син≥в своњх м≥ць.

≤ було в цьому щаст¤ дл¤ воњна, батька, жерц¤,
 оли схож≥ на тебе сини, њх обличч¤ й серц¤.
≤ порветьс¤ коли т¤тива у тро¤нського лука,

Ѕоги викличуть з пр≥рви морськоњ на нас хижих зм≥й,
Ќашу смерть, нашу долю. ≤ ми порад≥Їмо њй Ц
ћи помолимось ревно ≥ разом в≥зьмемось за руки.



10

ћи помолимось ревно ≥ разом в≥зьмемось за руки.
≤ дозр≥ють гранати, ≥ с≥к стане схожим на кров.
Ќаш≥ руки в руках Ц ≥ м≥цн≥ше немаЇ сполуки,
≤ ц¤ кров, що так схожа на с≥к, достигаЇ ≥знов.

≤ ми виповзем з т≥н≥, немов з линовища гадюка,
„и, точн≥ше, вона нас без себе лишаЇ немов,
≤ болить наша шк≥ра лискуча й новенька, ≥ мука
«аповзаЇ в спустошену т≥нь, у крињвку, у схов,

≤ наповнюЇ соком кривавим там кожну зернину,
≤ у т≥н≥ тро¤нськ≥й шукаЇ свою украњну,
ƒе останн≥й з останн≥х цар≥в стане першим дл¤ нас,

≤ знайдутьс¤ у схронах, в коморах колишн≥ клейноди,
 орогви, що не знати й коли уже вийшли ≥з моди, -
≤ ударить рука молода у старий тулумбас.



11

≤ ударить рука молода у старий тулумбас,
≤ прокотитьс¤ хвил¤ жаги по дозр≥лому т≥лу.
÷е Ц бажанн¤ в≥йни, чолов≥ча природа, це Цћарс,
÷е пульсац≥¤ в п≥хвах меч≥в, це напружен≥ стр≥ли.

÷е той стан, коли кожен вважаЇ чи знаЇ Ц в≥н ас,
≤ ц¤ битва вже прагне його чолов≥чоњ сили.
“и нервово тремтиш, наче з ж≥нкою ти в перший раз,
≤ безвусу губу крапл≥ поту ≥ млост≥ зросили.

≤ тебе лихоманить, морозить ≥ кидаЇ в п≥т,
≤ ти входиш р≥шуче Ц у битву, у ж≥нку, у м≥т,
ѕроникаЇш все дал≥ ≥ дал≥, углиб, в праоснову,

≤ цю руру житт¤ ти собою виповнюЇш вщерть,
≤ блаженство росте, неминуче й солодке, мов смерть,
≤ ти ладен померти, аби розпочати все знову.



12

≤ ти ладен померти, аби розпочати все знову,
≤ ладнати своњ корабл≥ ≥з паперу й кори,
≤ у хвил≥ учитись њњ сто¤зикоњ мови,
≤ ч≥пл¤ти на щоглу над≥ю й ловити в≥три,

≤ плисти у дитинство, де вс≥ молод≥ ≥ здоров≥,
ƒе ≥з батькових рук видно св≥т весь, неначе з гори,
ƒе у кожн≥й травинц≥ ти чуЇш посестру по кров≥,
≤ дерева висок≥, ≥ неба ¤сн≥ кольори.

≤ карТЇра ще мислитьс¤ в межах п≥щаних карТЇр≥в,
≤ ще нас не обходить Ц чи до чи вже в наш≥й ми ер≥,
ћи весел≥ й мал≥ ≥ ще в≥римо кожному слову,

≤ б≥жим за водою, забрьохан≥, мов потороч≥,
ј в вод≥ в≥дбиваютьс¤ т≥н≥, непевн≥, пророч≥...
“а х≥ба тод≥ в≥рили ми у б≥ду полинову!



13

“а х≥ба тод≥ в≥рили ми у б≥ду полинову,
ўо зал¤же вона у глибокий, г≥ркий перел≥г.
≤ уже ж не на щаст¤ знайшли ми тро¤нську п≥дкову,
≤ данайським облудним дарам ти пов≥рив на гр≥х.

≤ не бачив, ¤к п≥дл≥сть ≥ зрада шукали там схову,
≤ ладнав все на двер≥ п≥дкову (казав: обер≥г!)
“и ≥ще говорив, та уже почали п≥сл¤мову,
ўо мов хижа зм≥¤ заповзла у сл≥ди твоњх н≥г,

«а ¤кими св≥й крок вив≥р¤ти маленькому сину,
≤ м≥сити тро¤нських дор≥г теплу, перв≥сну глину,
≤ не раз п≥д≥ймати меча, ≥ кохати не раз,

як кохали ≥ ми, аж до скону у груд¤х бол≥ло,
як чавили мов зерна гранату ж≥нок стигле т≥ло,
ѕеред тим, ¤к в≥трами г≥ркими розв≥¤ло нас.



14

ѕеред тим, ¤к в≥трами г≥ркими розв≥¤ло нас,
як згубилась у с≥р≥й р≥лл≥ стоосп≥вана “ро¤,
як упали клейноди, ≥ змовк наш старий тулумбас,
≤ наситились кровТю, ж≥нками ≥ смертю героњ,

„олов≥чу природу роздвоњли ≈рос ≥ ћарс,
як можлив≥сть дл¤ рол≥ в≥дбутис¤ грою,
як важлив≥сть актору овац≥й, чи Убраво!Ф, чи Уклас!Ф
ќ кохана, ти ж знаЇш, ¤к ждем ми цього п≥сл¤ бою!..

“и мовчиш, ти вивчаЇш словес чудернацьк≥ сплет≥нн¤,
Ќа п≥длоз≥ тр≥почуть в≥д в≥тру г≥ркого њх т≥н≥ Ц
 орабл≥, корогви, кол≥сниц≥ ≥ кон≥, ≥ люди,

≤ ота, ≥ отой, ¤к там звати... здаЇтьс¤, ѕар≥с...
≤ гадаЇ роб≥тник, в дорогу ладнаючи в≥з, -
ћи помрем не ѕариж≥, його ≥ще довго не буде.

07.02. Ц 19.03.2003

Сайт управляется системой uCoz