—≤–ј … –≤ƒ ј ¬ќƒј

       ¬≥н сид≥в на холодн≥й камТ¤н≥й п≥длоз≥, об≥йн¤вши кол≥на руками, ≥ байдуже сл≥дкував за останн≥ми промен¤ми, що повзли по велетенському циферблатов≥. ”с¤ камера була вже у темр¤в≥, лише пласке обличч¤ величезного годинника, визирало з п≥тьми. ¬≥н ≥ годинник. ƒвоЇ в одн≥й камер≥. ƒвоЇ в оч≥куванн¤ ранку.
        ƒумки були далеко. ƒитинство, ун≥верситет, досл≥ди, безсонн≥ ноч≥... ”сп≥хи й поразки... ¬она... Ѕ≥ль втрати.
        ѕеред широко розплющеними в темр¤ву очима зТ¤вл¤лись обличч¤, ¤к≥ щось говорили йому, просили, плакали. ¬≥дчутт¤ реальност≥ втрачалос¤, в≥н в≥ддавс¤ спогадам, доповненим у¤вою. “епер у нього була можлив≥сть сказати њм ус≥м те, що не встиг, не зум≥в, не посм≥в тод≥.
        ™дине заважало  холод в≥д ст≥ни у спину та навТ¤зливе цоканн¤ вже невидимого годинника, ¤кий кр≥зь чорноту ноч≥, що заповнила камеру, спостер≥гав за ним ≥ весь час повторював  т≥к-так.
        ¬≥н не зразу зрозум≥в, що пошепки теж увесь час проказуЇ  т≥к-так. У“≥к-такФ,  говорить годинник. У“≥к-такФ,  у такт йому шепоче в≥н.
        Ќ≥ч ¤вл¤ла йому все нов≥ й нов≥ картини, кидала в обличч¤ поразки, п≥дл≥сть, зраду. У“≥к-так, т≥к-такФ,  повторював в≥н усе голосн≥ше й голосн≥ше, поки не з≥рвавс¤ на крик. У“≥к-такФ,  в≥дм≥рював годинник н≥ч. ≤ чулос¤ в його голос≥ цин≥зм мудрост≥, байдуж≥сть переможц¤. У“≥к-так, т≥к-такФ,  волав в≥н у темр¤ву. √олос зривавс¤, хрип≥в. ≤ коли зас≥р≥ло у в≥конц≥, лише гар¤чий ≥ хрипкий шеп≥т зривавс¤ ≥з сухих, пошерхлих губ: У“≥к-так, т≥к-такФ. ¬есь сенс його житт¤ ув≥бгавс¤ у ц≥ два звуки, у ц≥ два слова. ќб≥рвати њх значило об≥рвати теч≥ю часу, об≥рвати нитку житт¤. ≤ в≥н повторював ≥ повторював. ≤ востаннЇ, з останн≥м своњм видихом, прошепот≥в Ц Ут≥кФ.  оротку вимушену паузу швидко заповнив годинник, додавши УтакФ, ≥ замовк теж.
        ¬игадавши колись за молодост≥ цю ≥стор≥ю, ¤к виникла з ≥дењ створити парод≥ю, жарт на витв≥р одного молодого зарозум≥лого м≥сцевого автора, ¤ не знав тод≥, що вона знайде продовженн¤ у моЇму житт≥, ¤ке, под≥бно кожному, Ї ареною протисто¤нн¤ людини ≥ реч≥.
        Ћюдина ≥ р≥ч. –≥ч, ¤ка несе людин≥ смерть. Ќеодноразово ¤ повертавс¤ до роздум≥в над цим. „асто м≥ж людиною й р≥ччю встановлюЇтьс¤ фатальна взаЇмозалежн≥сть. „ереп кн¤жого кон¤, люлька “араса, годинник з ≥стор≥њ мого дивного знайомого Ц усе, що, здавалос¤ б, належить до житт¤ людини, Ї його часткою, раптово в≥дсторонюЇтьс¤, вивершуЇтьс¤ над людиною, п≥дкреслюЇ своЇ окрем≥шнЇ житт¤, часто довше за людське.
        Ѕорхес пише, що в ”кбар≥ реч≥ втрачають детал≥, тьм¤н≥ють ≥ вмирають, коли люди про них забувають. ” нашому св≥т≥ част≥ше згадка про людину тьм¤н≥Ї з часом у памТ¤т≥ реч≥. ≤ лише та р≥ч, ¤ка принесла смерть, змушена памТ¤тати про людину дов≥ку.
        Ќе можу зараз пригадати його зовн≥шност≥, памТ¤таю лише фразу з ¤когось роману, ¤ка чомусь спала мен≥ на думку тод≥, коли ¤ вперше загл¤нув п≥д широк≥ поли його капелюха, де видалось мен≥ Ц зам≥сть очей Ц дв≥ печерки, з ¤ких хлюпала р≥дка й с≥ра вода.
        …ого довготелесу постать у с≥рому плащ≥ ¤ часто бачив на ратушн≥й площ≥.  оли саме в≥н зТ¤вивс¤ у нашому м≥ст≥, не можу сказати, оск≥льки не зразу звернув на нього увагу, заклопотано проб≥гаючи брук≥вкою до ун≥верситету. Ћише п≥сл¤ багаторазового механ≥чного потрапл¤нн¤ у поле мого зору, в≥н став ≥дентиф≥куватис¤ мною. ј п≥зн≥ше ¤ вже часто й шукав його погл¤дом. ўо ж до ≥нших св≥дк≥в, то зараз, через дес¤тил≥тт¤ ¤ не зм≥г знайти н≥кого, хто б його памТ¤тав. ’тось ≥з моњх знайомих нав≥ть пожартував, що ¤ не лише зараз Їдиний св≥док його перебуванн¤ у нашому м≥ст≥, а й тод≥ Їдиний його очевидець. ™диний, хто його бачив.
        я н≥коли з ним не говорив. …ого сухий ≥ безбарвний голос ¤ чув лише один раз, сид¤чи ≥з книжкою на лавц≥ у сквер≥ поблизу кафедрального собору, до ¤кого його, здавалос¤, увесь час т¤гло. јле в≥н не м≥г п≥д≥йти близько ≥ лише кружл¤в сквером та никав площею. јбо, сто¤чи у т≥н≥ в≥кових лип, довго, без в≥дриву дививс¤ вгору на годинник на дзв≥ниц≥. “од≥ ¤ вперше почув про фетишизац≥ю речового св≥ту, коли одухотворена людиною р≥ч над≥л¤Їтьс¤ властивост¤ми людинопод≥бних дух≥в. ÷¤ вловлена посеред вулиц≥ фраза раптово зац≥кавила мене своЇю небуденн≥стю, несхож≥стю на звичайн≥ фрази наших м≥щух≥в. ќзирнувшись, ¤ побачив свого с≥рого знайомого. ѕоруч, спиною до мене сто¤в у чорному плащ≥ його сп≥вбес≥дник. …ого голос був р≥зкий ≥ драт≥вливий, в≥н щось доводив —≥рому, але до мене дол≥тали лише уривки фраз. „орний просив зупинитис¤ ≥ не робити чогось, припинити щось. Ќаск≥льки ¤ зрозум≥в тод≥, то „орний доводив йому, що св≥дом≥сть людини може в≥дкрити в речах т≥льки т≥ властивост≥, ¤кими означена ц¤ св≥дом≥сть за своЇю природою. ≤ дикунством було б в≥рити, що р≥ч справл¤Ї на людину такий само вплив, ¤кий вона справл¤Ї на нењ. “од≥ —≥рий ≥ сказав Їдину фразу, ¤ку ¤ чув в≥д нього. ¬≥н сказав, що це ≥стина лише з точки зору людини, поки вона людина. ўо саме в≥н мав на уваз≥? “очку зору людини, ¤ка перестала бути людиною ? “очку зору реч≥, ¤ка була людиною? „и реч≥, ¤ка перестала бути р≥ччю? „и може в≥н мав на уваз≥ ще щось безглузд≥ше. “од≥ це мене мало хвилювало, ≥ ¤ повернувс¤ до цих питань лише згодом. “од≥ ж мене вразив лише його голос. ¬≥н видавс¤ мен≥ до болю знайомим. ≤ в≥д цього моторошним. ЌавТ¤зливе прагненн¤ пригадати, де ¤ чув його, не полишало мене к≥лька дн≥в.
        ќдного разу, зайшовши до лавки бук≥н≥ста, ¤ побачив, ¤к —≥рий здавав ¤кусь книгу. ѕ≥д≥йшовши до старого жида-бук≥н≥ста, ¤ запитав, що саме в≥н здав. ¬и¤вилось, це була пожовт≥ла в≥д часу брошура  переклад з ¤когось ≥тал≥йц¤, ≥з його переказу народноњ легенди про ченц¤-чорнокнижника, що був засуджений ≥нкв≥зиц≥Їю за досл≥ди з часом ≥ простором. ¬≥н був замкнений до камери смертник≥в разом ≥з своњм величезним годинником. ј на ранок його знайшли мертвим. ¬≥н сид≥в п≥д ст≥ною ≥з широко розплющеними очима, а навпроти нього назавжди завмерли стр≥лки годинника. « того часу, кажуть, в≥н зТ¤вл¤Їтьс¤ то в тому, то в ≥ншому м≥ст≥ ≥ знаходить соб≥ новий годинник.
ƒруга частина брошури була присв¤чена викладу теор≥њ активних взаЇмовплив≥в Їдиноњ системи живого й речового св≥ту.
        “од≥, проб≥гши очима дес¤ток стор≥нок, ¤ в≥дчув ¤кийсь дивний звТ¤зок м≥ж книгою, цим ченцем ≥ —≥рим. ” мене на хвилину майнула думка, що ¤ щось под≥бне знав колись. ≤ що ¤ теж маю ¤кесь в≥дношенн¤ до ц≥Їњ легенди. ÷е було дивне ≥ незрозум≥ле в≥дчутт¤. —аме воно, а не в≥дсутн≥сть у гаманц≥ необх≥дноњ суми, чим спершу ¤ намагавс¤ по¤снити своЇ небажанн¤ придбати њњ, змусило мене покласти книгу на полицю ≥ швидко залишити крамницю. я бо¤вс¤ ¤когось знанн¤, ¤ке могла дати мен≥ ц¤ книга.
        ƒивно, але сьогодн≥, через дес¤ток рок≥в ¤ знов тримаю њњ в руках, згадуючи, ¤к скоро п≥сл¤ того —≥рий зник ≥з нашого м≥ста, а годинник на башт≥ зупинивс¤. –анком город¤ни не почули звичних удар≥в годинникового механ≥зму. ’тось згадав, що ≥ вноч≥ вони вже мовчали. ћаг≥страт к≥лька раз≥в викликав годинникових майстр≥в, але н≥хто не зм≥г њх полагодити, ≥ нюрнберзьким майстрам було замовлене виготовленн¤ нових курант≥в. “ого ж вечора ¤ не побачив —≥рого на його звичному м≥сц≥  ратушн≥й площ≥. Ќе зТ¤вивс¤ в≥н ≥ п≥зн≥ше. ѕотроху його с≥ра постать потьм¤н≥ла у моњй памТ¤т≥. јж ось ц¤ книга повернула його постав≥ кол≥р ≥ форму.
        „итаючи сьогодн≥ лекц≥ю про активн≥сть св≥домост≥ речей, ¤ звернув увагу на те, що один ≥з студент≥в зайн¤тий не моЇю лекц≥Їю, а читанн¤м ¤коњсь книги. “ак вона опинилась у моЇму портфел≥ й у моњх руках. ’лопчина сказав, що купив њњ учора у ¤когось дивака у старомодному с≥рому плащ≥ й капелюс≥ не по сезону, читав њњ усю н≥ч. “епер ось в≥н перед≥ мною ≥ хоче д≥знатись, чи Ї сенс у висл≥дах цього ≥тал≥йц¤. —лухаючи його, точн≥ше робл¤чи вигл¤д, що слухаю, ¤ весь зануривс¤ у пам'¤ть, ≥з ¤коњ мене вив≥в ритм≥чний стук годинника, що в≥дм≥р¤в м≥й ≥ св≥й час. як ≥ зараз, коли мене всього наповнюЇ цей ритм, в≥дчутт¤, точн≥ше злитт¤ з часом. ѕора. ”же с≥даЇ сонце. ѕора вд¤гати св≥й с≥рий плащ (¤к в≥н сказав, старомодний? ) ≥ ховати п≥д капелюхом оч≥. як там було написано - с≥р≥ печерки, в ¤ких хлюпала р≥дка водаЕ

Сайт управляется системой uCoz