—лова, написан≥ ним

               ¬≥н знов нахиливс¤ додолу
               ≥ писав по земл≥Е (≤в. 8.8)

—онце потроху розп≥кало землю. Ќа зморшкуватому чол≥ старого в≥д слабкост≥ й роздратуванн¤ виступили крапл≥ поту.  л¤тий возик!  л¤та гора! ≤ треба ж було втрапити колесом саме в цю ¤мку. “епер зламану в≥сь йому не полагодити ≥ до вечора. …ого м≥сце на базар≥ буде пустувати. ≤ в≥н утратить грош≥, час. Ўануючи грош≥, старий все б≥льше й б≥льше починав ц≥нувати час. ”весь його час повинен приносити користь, пожиток. ≤ старого страшенно дратувало марнуванн¤ часу ≥ншими.
        «упинившись на ц≥й думц≥, в≥н зрозум≥в, що саме наштовхнуло його на ц≥ драт≥влив≥ роздуми. ќсь уже ск≥льки часу, та, мабуть, чи не в≥д самого ранку (а в≥н же посп≥шав на базар ≥з першими промен¤ми) поодаль, за оливковими деревами ¤кийсь незнайомець, нетутешн≥й з вигл¤ду, нахилившись до земл≥, щось креслив на н≥й.
        ћл¤вий в≥терець прин≥с не прохолоду, а сухе ≥ гар¤че пов≥тр¤, в≥д ¤кого скрон¤ми ще сильн≥ше заструмен≥ли крапл≥ поту. ўо в≥н там малюЇ? „и може в≥н щось пише? “еж мен≥ мудрець! ўе один пророк. « кривою посм≥шкою старий пригадав, ¤к спочатку йому здалос¤, що чолов≥к щось шукаЇ у дорожньому порос≥. ≤ зам≥сть того, щоб п≥д≥йти, в≥н вир≥шив п≥дгл¤д≥ти.
        ѕрихилившись кволою спиною до похиленого колеса свого возика, старий здалеку зирив за чолов≥ком, ¤кий сто¤в на одному кол≥н≥ ≥ водив сухою паличкою по роз≥гр≥тому порохов≥. √уби старого ворушилис¤, обличч¤ час в≥д часу пересмикувалос¤, наче йому щось бол≥ло.
        Ѕезк≥нечне чеканн¤ слуги, ¤кий в≥чн≥сть тому п≥шов за пом≥ччю, ставало нестерпним, ≥ старий, не звод¤чи очей з чужинц¤, зробив слабкий рух, щоб п≥двестис¤. «давалось, що глибинна ц≥кав≥сть здолала гидливу зневагу до нероб ≥ зайд. –аптова по¤ва галасливоњ юрби зупинила рух старого, ≥ його т≥ло застигло в неприродн≥й поз≥, що нагадувала зм≥ю чи швидше ¤щ≥рку, ¤ка вит¤гла шию ≥ застигла в оч≥куванн≥. ¬игострений ц≥кав≥стю слух старого виловлював з юрби окрем≥ фрази, з ¤ких можна було здогадатис¤, що йдетьс¤ про суд над кимсь. Ќапевне над он т≥Їю хвойдою, що њњ тримають за руки. ј в≥д чужинц¤, ¤кого оточив цей натовп, вимагають присуду ≥ називають його, чомусь, учителем. ј той увесь час не в≥дриваЇтьс¤ в≥д свого кл¤того кресленн¤. Ѕа н≥, ось в≥н п≥дн¤вс¤ ≥ щось неголосно сказав натовпов≥, в≥д чого галас раптово стих. —тарому хот≥лос¤ побачити обличч¤ чужинц¤, але той н≥би зумисне був увесь час до нього спиною.
        —початку в≥д≥йшли стар≥ш≥. «а ними в≥д≥йшли молодш≥, викинувши потай кам≥нн¤, затиснуте в руц≥. ј чужинцев≥ на все це, здаЇтьс¤, байдуже. ¬≥н продовжуЇ писати й п≥дн≥маЇтьс¤ лише перемовитис¤ словом ≥з приреченою до кари ж≥нкою, ¤ку облишили раптово ус≥, хто ще недавно так галасливо вимагав њњ смерт≥. ќсь в≥д≥йшла ≥ ж≥нка, п≥дтримуючи руками пошматований од¤г.
        ѕ≥дходити до чужинц¤ тепер старому вже зовс≥м не випадало, ≥ в≥н з-п≥д насуплених бр≥в лише спостер≥гав, ¤к той, востаннЇ погл¤нувши на написане ≥ не обертаючись (у старого майнула думка, що в≥н так ≥ не побачив його обличч¤) п≥шов вузькою стежиною з гори.
        —тарий довго проводжав його погл¤дом, а пот≥м, в≥дчувши, ¤к закл¤кло в≥д непорушност≥ ≥ незручноњ пози т≥ло, пов≥льно п≥дн¤вс¤, пот¤гнувс¤, хруснувши в суглобах, ≥ побачив слугу, що пов≥льно йшов угору з роб≥тниками йому на пом≥ч.
        ƒо курноњ площини, стоптаноњ пТ¤тами натовпу, старий п≥д≥йшов ≥з дивним, незрозум≥лим дл¤ нього в≥дчутт¤м. ¬дивл¤ючись у незнайом≥ йому письмена в центр≥ хороводу босих пТ¤т, старий довго й напружено супив брови, н≥би прагнучи щось зрозум≥ти. јле ось його обличч¤ пересмикнулос¤, ≥ з солодкою зл≥стю, з ¤кою ще в дитинств≥ топтав п≥щан≥ палаци однол≥тк≥в, в≥н розтер на порох незрозум≥л≥ л≥тери незрозум≥лих сл≥в.
        ™диних сл≥в, написаних Ќим.

Сайт управляется системой uCoz